Булінг дітей - як захистити свою дитину

Тема, яку ми сьогодні порушимо, є серйозною, дуже непростою та дуже корисною для батьків, які зіткнулися з цим гострим соціальним явищем, що стрімко увірвалося в життя наших дітей, а також для тих батьків, хто хоче захистити свою дитину від проблеми булінгу.

Звичайно ж, конфлікти час від часу виникають як між дорослими, так і між дітьми в дитячому садку, у школі, у різних секціях - скрізь, де діти спілкуються між собою. Але булінг відрізняється від звичайного конфлікту тим, що це фізичне або психологічне насильство, яке:

• має образливий та агресивний характер;
• здійснюється регулярно та систематично;
• є умисним;
• складається з жертви, агресивної сторони та спостерігачів;
• передбачає нерівність сил.

Прагнення знущатися над слабшими властиве дітям і підліткам через особливості їхнього вікового становлення особистості. Бажання належати до єдиної спільноти, бути причетним до чогось, що їх об’єднує, та до лідера (який часто є агресивною ланкою), втягує дітей у полювання на жертву. Особливість сучасного булінгу полягає в тому, що цькування часто відбувається не тільки під час особистого контакту, а й в інтернеті - у різних соціальних мережах та месенджерах, де, на думку школярів, легко залишитися безкарним. І, на жаль, сьогодні ми дедалі частіше стикаємося з тим, що до жертв застосовується не якийсь певний вид булінгу, а всі одразу.

Які види булінгу існують:

1. Фізичний – агресивні фізичні дії, спрямовані проти жертви (удари, стусани, побої).
2. Вербальний - погрози, образи, приниження.
3. Соціально-психологічний - ізоляція від групи, виключення з колективу, бойкот, ігнорування.
4. Економічний - вимагання та регулярне відбирання грошей, їжі та особистих речей.
5. Кібербулінг - цькування та залякування за допомогою Інтернету.

Жертвами булінгу може стати дитина, яка є зручною мішенню для цькування через особливості психіки чи зовнішності. Це можуть бути діти з нестандартною зовнішністю (надмірна повнота, шкірні захворювання тощо), вадами мовлення та ходи (заїкання, картавість, кульгавість), з низьким або високим порівняно з більшістю інтелектом, з низьким матеріальним достатком у родині. Расова чи релігійна приналежність, жертви домашнього насильства або, навпаки, діти, яких батьки надмірно опікують, теж перебувають у зоні ризику. Як би там не було, але жертв булінгу завжди об’єднує те, що це психологічно слабкі й непідготовлені діти з підвищеною чутливістю, які чимось виділяються із загальної групи. Не маючи сил стримати емоції, вони у відповідь на нападки виявляють свою слабкість і дають кривднику очікуване відчуття переваги.

Ініціатором булінгу може бути дитина як із благополучного, так і з неблагополучного середовища. Найчастіше це діти з проблемами у стосунках між дітьми та батьками, конфліктами в родині, які намагаються підвищити свою самооцінку за рахунок приниження інших. Вони часто є егоцентричними й не схильні визнавати свою відповідальність за те, що відбувається. Агресія — захисна реакція психіки, тому очевидно, що агресори також мають тривожний характер і не почуваються в безпеці.

Спостерігачі - це окрема група та найбільша категорія учасників булінгу. Вони можуть відчувати як жаль, так і презирство до жертви. Багато хто починає відчувати провину, безпорадність, страх і сором. Але, як правило, мало хто готовий втрутитися й протистояти агресору через страх самому опинитися в ролі жертви. Деякі діти з числа спостерігачів переходять до лав послідовників і разом із ініціатором конфлікту продовжують цькування жертви.

Наслідки булінгу катастрофічні як для жертви, так і для кривдника

За своєю тяжкістю це явище можна порівняти з сімейним насильством. У жертви можуть почати проявлятися психосоматичні розлади, неврози, депресивні стани. Навіть подорослішавши, люди, які пережили такі дитячі травми, пам’ятають свої болісні переживання і роками намагаються їх подолати.

Для агресора тимчасове відчуття власної могутності та безкарності може призвести до розвитку агресивності, жорстокості та, як наслідок, деградації особистості. Насильницькі заходи можуть стати для нього нормою і згодом проявлятися в дорослому житті та в майбутній родині. Бувають також випадки, коли внаслідок певних обставин агресор сам перетворюється на жертву і зазнає утисків з боку групи.

Які ж основні причини та мотиви булінгу:

1. Сімейні конфлікти, відсутність довірчих стосунків та підтримки з боку батьків, насильство в сім’ї.
2. Обстановка та мікроклімат у колективі, позиція та особистий приклад викладачів.
3. Вплив та пропаганда агресивної поведінки на телебаченні та в Інтернеті.
4. Особисті мотиви ініціатора - заздрість, помста, бажання стати лідером у колективі, привернення уваги та демонстрація сили.

Батьки відіграють дуже важливу роль у становленні дитини як особистості. Щоб уберегти її від подібних травм, потрібно:

1. З раннього дитинства за допомогою мультфільмів, дитячих ігор та власного прикладу виховувати в дитині доброзичливе, толерантне та шанобливе ставлення як до старших, так і один до одного.
2. Вчити дитину вирішувати проблеми конструктивно й без агресії, домовлятися з опонентом. Підтримувати самооцінку дитини, даючи їй можливість у суперечках відстояти свою точку зору.
3. Бути в постійному й довірливому контакті з дитиною, цікавитися її проблемами, взаєминами з однолітками та шкільними справами.
4. Вчити дитину надавати допомогу тим, хто її потребує. Підтримувати прагнення до участі у волонтерських рухах.
5. Бути толерантними. Якщо дитина бачитиме, що ви самі ображаєте когось або насміхаєтеся над кимось, то вона сама поводитиметься так само.

Як правило, діти, які стали жертвами булінгу, через свої психологічні особливості соромляться або просто бояться звернутися по допомогу. Вони відчувають свою пригніченість і вразливість перед кривдником. Бояться, що батьки їх не зрозуміють, звинуватять і вживуть заходів, які ще більше погіршать ситуацію.

Батькам варто звернути особливу увагу на поведінку дитини, якщо вона:

• стала замкнутою, втратила апетит і сон;
• втрачає інтерес до улюблених занять;
• не розповідає про своє шкільне життя та однокласників;
• часто скаржиться на погане самопочуття;
• гірше вчиться;
• приходить додому з синцями та саднами;
• приходить додому в порваному одязі;
• просить більше кишенькових грошей;
• відмовляється відвідувати школу або секції.

Чого НЕ варто робити батькам, якщо їхні підозри підтвердилися і дитина дійсно зазнала цькування:

1. Обіцяти дитині, що про проблему ніхто не дізнається.
2. Радити дитині відповідати агресією на агресію та «дати відсіч».
3. Самостійно з’ясовувати стосунки з кривдниками та їхніми батьками.
4. Давати поради педагогам та адміністрації школи щодо покарання агресорів.

Як допомогти дитині, яка стала жертвою булінгу

1. Довірливо поговоріть з дитиною та зніміть з неї почуття провини й відповідальності за ситуацію, що склалася. Поясніть, що причина агресивної поведінки криється в особистому житті агресора, а не в його особистості. Ваше завдання - повернути дитині впевненість у собі та запобігти розвитку психологічної травми. Дитина має зрозуміти, що ви на її боці й разом ви впораєтеся з проблемою. Як правило, дітям дуже важко даються такі розмови та зізнання, тому дуже важливо подякувати дитині за те, що вона вам довірилася, і пояснити, що ніхто не повинен мовчати та відмовлятися від допомоги дорослих лише тому, що кривдник вважає це боягузтвом.
2. Зберігати спокій. Для батьків дуже важливо самим не піддаватися панічним та агресивним настроям. Ваша тривога посилить панічний стан дитини та поглибить її психологічну травму. А в цій ситуації для неї дуже важливо відчути захищеність та емоційний комфорт.
3. Спробуйте розібратися в тому, що відбувається, і зрозуміти справжню причину проблеми. Зверніться до класного керівника, тренера, опишіть ситуацію, емоційний стан вашої дитини та спільно намітьте можливі шляхи вирішення проблеми. Розмова не повинна мати звинувачувального характеру, оскільки це викличе негативну реакцію у відповідь і завадить конструктивному вирішенню проблеми.
4. Навчіть дитину правильній реакції та самозахисту. Поясніть дитині, що кривдник тим сильніший і задиристіший, чим більше засмучується, боїться або злиться його жертва. Ігнорування, дотепна й упевнена відповідь часто запобігають подальшій атаці та охолодять запал нападника.
5. Бувають ситуації, коли дитині варто змінити школу й почати все з чистого аркуша. Цей крок має бути добре продуманий і усвідомлений, адже немає гарантії, що в іншому навчальному закладі чи спортивній секції ситуація не повториться. Якщо дитина все ж отримала глибоку психологічну травму, з якою батьки не в змозі впоратися самостійно, необхідно звернутися за допомогою до фахівців. Непропрацьована травма та невирішена проблема можуть негативно позначитися на психічному та фізичному здоров’ї дитини й залишити слід у її душі на довгі роки.

У повсякденному житті важко уникнути зіткнення з жорстокістю, агресією та злом. Дитина має навчитися не піддаватися на провокації, говорити «ні», коли це необхідно, не давати собою маніпулювати та знати, що завжди може розраховувати на підтримку батьків, які зрозуміють і підтримають її у скрутній ситуації. Завдання батьків - не тільки захищати й підтримувати дитину, а й вчити її правильному та здоровому спілкуванню з оточенням.

Бережіть своїх дітей!!!