Кожен із нас час від часу відчуває тривогу, занепокоєння та страх – це такі самі невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, здивування, смуток. Страх – це своєрідний засіб пізнання навколишньої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового ставлення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль у процесі формування особистості. Як реакція на загрозу – страх дозволяє запобігти зіткненню з нею, відіграючи захисну адаптивну роль для нашої психіки.
Іноді наш страх є розумним і цілком обґрунтованим (у разі, якщо ми стикаємося з реальною небезпекою), а іноді й не дуже (коли цю небезпеку підкидає нам наша уява). У будь-якому разі, переживання страху – не надто приємне відчуття. Іноді воно досягає такого ступеня, що буквально паралізує людину, змушує її забувати про все на світі й вчиняти якісь необачні або навіть відверто дурні вчинки.
Особливо складно справлятися з почуттям страху дітям. У них не так багато знань, як у дорослих, і вони не вміють так міркувати та керувати своїми почуттями. Саме тому страх – одне з найнеприємніших дитячих переживань, і почуття страху змушує дитину переживати справді сильні емоції, які миттєво можуть опанувати весь її маленький світ.
В основі страху лежить вроджений інстинкт самозбереження. Психологія виділяє дві основні загрози, що викликають почуття страху – загрози життю та життєвим цінностям людини. Специфіка дитячих страхів полягає в тому, що вони, як правило, не пов’язані безпосередньо з актуальною загрозою.
Дитячі страхи, як правило, ґрунтуються на інформації, яку діти отримують від найближчих дорослих, або їхньою причиною стає якийсь уже пережитий болісний досвід чи травмуюча ситуація.
Безпідставні страхи – часто дуже важко знайти причину або логічне пояснення такого виду страхів у дітей. Вони можуть бути викликані певним предметом або дією (одягання певного одягу, гра з певною іграшкою). Батькам необхідно з’ясувати, з чим може асоціюватися «небезпечний» об’єкт, згадати, чи, можливо, колись він заподіяв фізичний біль. Наприклад, під час розчісування мокрого сплутаного волосся малюк зненавидів гребінець. Якщо батьки не можуть з’ясувати об’єктивні причини цих страхів, то слід звернутися за допомогою до фахівця, щоб допомогти дитині та виключити наявність серйозних захворювань.
Нав’язливі страхи – це ситуативні страхи, що виникають за певних обставин і викликають у дитини страх та паніку. Також це можуть бути реально існуючі явища, які можуть налякати малюка - висота, відкриті простори, місця скупчення великої кількості людей.
Надмірні страхи – зустрічаються в більшості випадків при зіткненні з дитячими страхами. Вони є плодом уяви та фантазії дитини, наприклад, страх перед вигаданими чудовиськами, монстрами, перевертнями. Дитина знайомиться з ними в мультфільмах або казках, потім вони настільки опановують її думки, що вона не може думати ні про що інше і переносить їх у реальне життя.
Залежно від віку та розвитку малюка у нього можуть виникати характерні вікові страхи, які проявляються в певному віковому періоді, вважаються нормою і з часом зникають за умови нормального розвитку.
До двох років – гучні звуки, різкі рухи, незнайомі люди, зміна обстановки, відсутність матері, незадоволення базових потреб – усе це може викликати у малюка почуття страху.
Від двох до трьох років – основні страхи цього періоду криються в запитаннях дитини. Вона запитує: «Що це?» і «Хто це?» не тільки для того, щоб дізнатися, що є що і хто є хто, а й для того, щоб знати, чи небезпечні чи безпечні ці хтось і щось. До трьох років основні страхи — це страхи перед незнайомими предметами, людьми, тваринами, уявними істотами і навіть іграшками.
Від трьох до п’яти років – дитина ставить запитання «де?», «куди?», «звідки?» і «коли?» . Не отримуючи задовільної відповіді на свої питання, що поступово стають глибшими, вона відповідає на них сама, і це не найкращі відповіді. Фантазія та уява в такому випадку породжують страхи. Страх темряви збігається за часом із розвитком уяви дитини. Іноді дитина не може відокремити реальність від вигадки й переповнюється жахом перед уявними монстрами, особливо перебуваючи в темряві. Виникають страхи висоти, глибини, простору та темної пори доби. Страх лікарів і уколів також може з’явитися у дитини в цьому віці, особливо за умови некоректної поведінки дорослих.
У дошкільному віці найпоширенішим страхом вважається страх смерті: діти самі бояться померти й бояться втратити батьків. З розширенням кругозору дитини також можлива поява нічних кошмарів; страх змін у навколишньому середовищі; прояви стихій — грім, блискавка, злива. З’являється розуміння загрози від різноманітних глобальних катастроф та всіляких лих. Джерелом більшості цих страхів є дорослі, які (часто несвідомо, а іноді, щоб застерегти малюка) надто емоційно вказують дитині на наявність небезпеки.
Починаючи з молодшого шкільного віку у дітей з’являються страхи, пов’язані з активним входженням у соціум та комунікацією. Виникає страх не виправдати сподівань батьків у навчанні; різні страхи, пов’язані зі школою: програти, бути найгіршим, бути викритим у брехні або небажаній поведінці; страх втратити увагу та не бути прийнятим оточенням (однолітками, вчителями, батьками); страх запізнитися до школи, виключення зі шкільного та домашнього життя; страх фізичного насильства; страх втратити батьків, сварки з батьками.
Дітей ніколи і нічим не слід лякати заради слухняності. Дитині, відповідно до її психічного розвитку, слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати. Можливо, батькам вдасться домогтися слухняності, але виникне ймовірність негативних наслідків, таких як - тривожна підозрілість, надмірна обережність, пасивність і придушення творчого начала.
Не залишайте дитину саму в незнайомій обстановці, у незнайомому для неї оточенні, у ситуації, коли можливі різні несподіванки, та в стані, коли малюк чимось наляканий або засмучений. Дитина повинна мати можливість досліджувати невідоме поруч із близьким дорослим. Адже дитина, змушена пізнавати нове самостійно (без батьків або іншого близького дорослого), можливо, не уникне виникнення безлічі страхів.
Дорослі ніколи не повинні соромити або висміювати дитину за страх, який вона відчуває. Ці два почуття - сором і страх - взаємопов’язані. Сором змушує дитину приховувати страх і тим самим багаторазово його посилює. У результаті дитина соромиться звернутися до дорослого за допомогою, залишаючись наодинці зі своєю проблемою та поглиблюючи свій тривожний стан.
Завжди приймайте дитину такою, яка вона є, і приймайте її страхи. Так вам буде легше допомогти малюку й змінити його ставлення до ситуації. Говоріть про страхи дитини як про реальність. Тоді від них можна буде позбутися, і перше, що необхідно зробити батькам: спокійно попросити дитину розповісти про свої страхи, не загострюючи уваги на якихось із них, щоб не призвести до фіксації та навіювання. Під час розмови дуже важливо підбадьорювати й хвалити малюка. І не виявляти власної тривоги, адже дитина відчуває емоційний стан батьків. Попросіть дитину описати страх, розповісти, на що він схожий, що вона відчуває, в яких ситуаціях у неї виникає почуття страху, і що б малюку хотілося з ним зробити. Після цього потрібно придумати ситуацію, в якій з’явився страх, і як, з чиєю допомогою малюк може його подолати.
Щоб допомогти дитині впоратися зі своїми страхами, батьки можуть скористатися такими допоміжними методиками:
І, звичайно, найефективніший засіб профілактики та «лікування» дитячих страхів – атмосфера любові, розуміння, прийняття, підтримки та доброзичливості в родині. Дитячі страхи часто минають безслідно, якщо дитина росте в люблячій родині. Не забувайте повторювати малюкові, як він вам дорогий. Ніколи не смійтеся над його переживаннями, не соромте його, не порівнюйте з іншими дітьми. Обов’язково знайдіть час, сили та настрій, щоб побути разом із дитиною й обговорити її почуття – вона цього дуже потребує!